Ченстохова
Багато століть це місто пов’язують зі знаменитою святинею мільйонів віруючих – іконою Пресвятої Діви Марії, або Чорної Мадонни, яка зберігається в монастирі паулінів на Ясній Гурі, одному з п’яти найбільших релігійних центрів світу. Авторство ікони легенда приписує євангелісту Луке, який написав її у Назареті, на кришці столу з дому святого сімейства.
За давнім переказом, кисті Луки належать три ікони Божої Матері. Подивившись на них, Богородиця сказала: “Благодать того, хто народився від мене і моя нехай буде зі святими іконами”, після чого ікони набули чудової сили (до речі, одна з них – Володимирська – зберігається в Москві, у Великому Успенському соборі). Ту, яку тепер називають Ченстоховською, імператор Костянтин привіз свого часу до Константинополя, де вона прикрасила один із храмів. Там її і примітив якийсь російський князь, що служив в імператорському війську. На його прохання імператор подарував йому цю чудотворну ікону, і вона опинилася на російській землі, де була дуже шанована. Під час однієї з воєн ікона потрапила до рук князя Владислава Опольчика, який у 1382 р. привіз її до Ченстохова, віддавши ченцям-паулінам.
На цьому пригоди ікони не закінчились. Через півстоліття на монастир напали грабіжники і забрали всі цінності з каплиці Божої Матері. Не пощастило й іконі: кинута на підлогу, вона розвалилася на частини, після чого її порубали шаблями, сліди яких залишилися на обличчі мадонни й досі. Ікону спробували відреставрувати в Кракові, при дворі Ягайло, проте свіжі фарби, накладені на стародавнє обличчя, наполегливо не хотіли триматися. Вчені потім пояснять це несумісністю техніки листа. Проте популярність постраждалої ікони після цих подій настільки зросла, що стара каплиця не могла прийняти численних паломників, й у XV в. поряд збудували величний 106-метровий костел. Тут, у багато прикрашеному вівтарі, її можна побачити і сьогодні. Усередині костелу стіни обвішані численними дарами паломників, які благають Богородицю про допомогу. Говорять, дійсно допомагає, і досить часто. Принаймні тут же вивішені й колишні інваліди, які стали непотрібними кістками, які їдуть сюди з останньою надією на диво.
З монастирського пагорба – Ясної Гури – видно головну вулицю Ченстохови – алею Пресвятої Діви Марії, яка йде через все місто. На початку XVII ст. монастир оточили потужними стінами, що зробили його справжньою фортецею. Скоро ці стіни дуже стали в нагоді. Коли шведи йшли переможним походом через Польщу, на Ясній Гурі їм довелося затриматися: навіть двадцятикратна перевага у військовій силі не допомогла нападникам взяти твердиню. Ченстохова змінила хід війни та надихнула поляків на боротьбу, що закінчилося поразкою ворогів. Ясно, що такий успіх пояснили не лише міцністю монастирських стін, а й заступництвом Діви Марії. Вдячний король Ян Казі-Між урочисто віддав свою країну під заступництво Богородиці, а Ясна Гура стала не лише релігійною святинею, а й символом народної свободи.
У роки гітлерівської окупації з амвону ясногурського храму віруючі чули слова надії на перемогу. Тут допомагали партизанам та військовополоненим, ченці таємно навчали дітей грамоті. Несподівана атака радянських військ у січні 1945-го змусила німців у паніці відступити, не встигнувши ні вивезти награбоване добро, ні навіть підірвати монастир.
Після війни Ясна Гура продовжувала бути духовним осередком країни. У вересні 1956 р., у трисотліття від дня тієї пам’ятної клятви Яна Казімєжа, близько мільйона віруючих молилися тут про звільнення примаса Польщі, кардинала Стефана Вишинського, зі сталінських катівень. Рівно за місяць кардинал вийшов на волю. Досі щовечора з Ясної Гури розноситься дзвін, який скликає віруючих до спільної молитви на полі біля монастиря. Нею закінчують день численні паломники.
