Королівський тракт

Він з’єднує Королівський замок з літньою резиденцією в Лазенках і веде через Краківське Передмістя, Нове Світло та Уяздівські алеї до Бельведера. Колись це була заміська дорога, потім приміська вулиця, яка нарешті стала міською алеєю. Цей тракт королівський не лише тому, що тут їздили королі, а й за зовнішністю, настроєм, по суті.

Краківське Передмістя, де починається тракт, – найкрасивіша вулиця Варшави. Це давня торгова дорога, що йде через місто з південного сходу на північний захід, від Черська до Закрочіма. Спочатку вулиця називалася Черським передмістям, потім, на ім’я бернардинського костелу Св. Анни, – Бернардинським, а XVI ст. стало Краковським.

На початку скверу, що тягнеться вздовж вулиці, стоїть барокова постать Божої Матері. Її поставив італієць, що приїхав до Польщі, королівський архітектор і скульптор Юзеф Белотті. У нього було два приводи це зробити: по-перше, вижив під час епідемії 1677 р. і, по-друге, через шість років Ян III Собеський розбив турків під Віднем. За скульптурою Мадонни у братській могилі лежать члени штабу Армії Людової, які загинули у серпні 1944-го на вулиці Фрета від німецької авіабомби.

Південну частину скверу прикрашає пам’ятник А.Міцкевичу, поставлений на пожертвування громадян. На ньому напис: “Адам Міцкевич – співвітчизники”. З цією пам’яткою пов’язана цікава історія. У 1897 р. Микола II приїхав до Варшави; зустріли його як належить, по-царськи. Імператор, задоволений прийомом, погодився на пропозицію поставити на Краківському Передмісті пам’ятник Міцкевичу та відкрити його 24 грудня 1898 року, сторіччя від дня народження поета. Однак поставив умову: висота пам’ятника має бути на голову нижче статуї генерал-фельдмаршала Паскевича, що стоїть неподалік. Того самого, що у 1831 р. придушив польське повстання, за що отримав титул найсвітлішого князя Варшавського. Поляки прийняли умову, але пішли на хитрість. У проекті, представленому російською владою, умова була дотримана. Однак під час будівництва до постаменту було додано кілька сходинок, і при відкритті пам’ятника виявилося, що він вищий за пам’ятник Паскевичу.

Трохи далі ліворуч вулиці привертає увагу палац Радзівілов, де юний Шопен уперше виступив із концертом. Його називають також палацом намісника, бо з 1818 року тут була резиденція намісника Царства Польського. Через сторіччя в будівлі розташувалася Рада міністрів, яка знаходиться тут і досі.

Перед палацом – пам’ятник князю Юзефу Понятовському. Доля пам’ятника виявилася складною. За той час, поки його робили, царська влада встигла розгромити повсталих поляків, і цар подарував скульптуру фельдмаршалу Паскевичу, який відзначився в цій справі. Понятовський на коні понад сто років прикрашав палацовий сад фельдмаршала у Гомелі. Потім він повернувся до Варшави, стояв на Саксонській площі перед колонадою однойменного палацу. Немає вже того палацу, та й площа носить ім’я Пілсудського. Не пережив 1944 року і пам’ятник. У 1952 р. його відновили у Копенгагені та подарували варшав’янам. Спочатку він стояв у Лазенках, і лише у 1965 р. зайняв місце, визначене для нього ще у 1815 р. – на Краківському Передмісті.

Варшавський університет ви дізнаєтеся по вигадливих барокових воротах. У XVII ст. це був літній королівський палац, тут розташовувалася Лицарська школа, де навчався Т.Костюшко. У 1816 р. у будівлі палацу відкрили університет, але відразу після розгрому повстання в 1831 р. закрили. Потім ще не раз відкривали та закривали, але навіть у роки окупації заняття майже на всіх факультетах таємно тривали.

Навпроти університету в будівлі, що теж входила свого часу до палацового ансамблю, розташувалася Академія образотворчих мистецтв. В одному з флігелів у 1826 р. жив Шопен, це була його остання варшавська квартира, про що нагадують меморіальну дошку та музей. Із цим ім’ям пов’язаний і сусідній костел Св. Хреста. В одній з його колон замурована урна з серцем композитора, що повернулося на батьківщину.

Біля палацу Сташиця починається вулиця Нове Світло (Нові Свят), яка тягнеться До площі Трьох Хрестів. Вона – частина старого тракту, і назву свою отримала у зв’язку з переселенцями, що їхали по ній. Навпроти палацу стоїть пам’ятник Миколі Копернику. Робив його датський скульптор Торвальдсен, він же працював і над пам’ятником Міцкевичу. У 1944 р. німці вивезли скульптуру, але вже влітку 1945 року вона повернулася на місце.

Там, де вулиця перетинається з Єрусалимськими алеями, не можна не помітити будівлю з великим написом на фасаді: “Весь народ будує свою столицю”. Цей будинок збудували в 1949 р., і в ньому розміщувалася рада, яка керувала відновленням міста

Площа Трьох Хрестів (площа Тшех Кшижі) своєю назвою зобов’язана двом колонам із позолоченими хрестами та фігурою св. Яна, покровителя доріг та мостів. Їх поставив Август II 1731 року. А на початку минулого століття на площі збудували костел Св. Олександра на згадку про приїзд сюди Олександра I.

Минувши площу, потрапляємо на Уяздовські алеї. Вулиця була прокладена на місці старої дороги, яка вела від площі Трьох Хрестів до дерев’яного костелу в Уяздові. Згодом церкву розібрали, а за Станіслава Понятовського почалися міські перетворення і вулиця набула сучасного вигляду. Це один із найромантичніших і, як вважають поляки, елегантних куточків міста; тут люблять гуляти та призначати побачення. У повоєнні роки на цих алеях у численних палацах та особняках, відновлених та упорядкованих, розмістилися урядові установи, представництва, посольства. Мабуть, не випадково саме ця вулиця свого часу була удостоєна честі носити ім’я Сталіна.

Поряд з алеями – Уяздовскій парк, невеликий, але влаштований з великим смаком. На його місці здавна влаштовували військові паради, народні гуляння, виставки. Одна з чудових паркових скульптур – пам’ятник видатному музикантові, композитору та державному діячеві Ігнаци Падеревському, поставлений у 1939 році.

Палаці Уяздовських алей закінчуються на площі на роздробі (на роздоріжжі). Тут зустрічаються чотири вулиці. На одній з них – алеї Шуха – височить монументальна будівля у стилі модерн. Зараз у цьому будинку №25 знаходиться Міністерство народної освіти, а в роки окупації було гестапо. У ньому замучені тисячі поляків, і про це розповідає розміщений у колишніх тюремних камерах Музей боротьби та мучеництва.

Від Уяздовських алей йде потопаюча влітку в зелені вулиця Агрікола. Вона виникла двісті років тому як дорога до парку Лазенки. Приблизно тоді ж, у 105-ті роковини битви з турками під Віднем, тут поставили пам’ятник Яну III Собескому, який стоїть і досі.

За Агріколою розпочинається Ботанічний сад Варшавського університету. Крім екзотичної флори, тут можна побачити і руїни храму Провидіння, збудованого наприкінці позаминулого століття. У цих руїн за часів неволі зустрічалися молоді патріоти та відзначали роковини пам’ятних для поляків політичних подій.

До Ботанічного саду примикає найкрасивіший палацово-парковий ансамбль Лазенки, один із найбільших у Європі. Про нього окрема розмова, а ми звернемо увагу на Бельведер, який височить неподалік головного входу в парк. На його місці колись стояла дерев’яна вілла королівського канцлера, яку той збудував для дружини. Звідси відкривається чудовий вид на парк, і ця обставина, викладена італійською (belle vedere), дала назву палацу. У цій класичній будівлі, побудованій у 20-х роках минулого століття, колись мешкав царський намісник, великий князь Костянтин. Пам’ятає палац і президента незалежної Польщі Станіслава Войцеховського та маршала Юзефа Пілсудського (до речі, тут діє постійна виставка, присвячена маршалу). У роки війни гітлерівці збиралися висадити в повітря палац, але, на щастя, не встигли.