Старе місто

Нашу подорож почнемо з Палацової площі (площа Замкова). У її центрі стоїть колона Сигізмунда – перша в Польщі світська пам’ятка, поставлена ​​в 1644 р. королем Владиславом IV своєму батькові Сигізмунду III Вазі. Ця тридцятиметрова колона з бронзовою скульптурою роботи К.Моллі – одна з найкрасивіших пам’яток міста. Він був відновлений в 1949 р. одночасно з будівництвом траси WZ (ву-зет, тобто схід – захід), першої повоєнної транспортної магістралі.

Всю східну частину площі займає Королівський замок. У XIII столітті тут стояла дерев’яна фортеця, потім збудували палац, навколо якого згодом виросло Старе місто. Після перенесення столиці з Кракова до Варшави у 1596 р. замок став офіційною королівською резиденцією. Тут було прийнято пам’ятну конституцію 1791 р. Під час чергової реконструкції замку з’явилося п’ятикутне планування з трьома воротами. На площу виходять західні – Шляхетські, – увінчані 16-метровою вежею з годинником.

Після здобуття незалежності у 1918 р. тут працював президент Польщі. У роки війни палац був розграбований та спалений, відновлений у 70-ті роки. Після реставрації у ньому розмістилися сотні врятованих картин та скульптур, численні витвори мистецтва.

Цей замок колись славився своїми привидами. У 1659 р. забобонному Сигізмунду Августу з’явилася примара його померлої коханої дружини Барбари. У 1772 р. Станіславу Понятовському здалася “біла дама”, яка принесла. погану звістку про перший розділ Польщі. Вкотре привид з’явився йому 1794 р., коли Суворов штурмував східну околицю столиці. Біла постать в одному зі східних вікон передбачила крах країни та швидку смерть короля. Захоплювалися у замку та алхімією. За часів серпня II Саксонського тут намагалися виготовити золото за допомогою відомого алхіміка Яна Беттгера.

Свентоянська вулиця веде нас углиб Старого міста. Праворуч її стоїть найстаріший варшавський костел – собор Святого Яна, побудований на рубежі XIII-XIV ст. У 1339 р. папський суд вирішував тут суперечку між Польщею і Тевтонським орденом. У цих стінах молилися Тадеуш Костюшко та Ромуальд Траугутт, вимовляв свої знамениті проповіді Петро Скарга. Тут були короновані Станіслав Лещинський та Станіслав Август Понятовський. Під підлогою храму лежить порох мазовецьких князів, знатних городян. Там же лежать визначні поляки – лауреат Нобелівської премії Генрік Сенкевич та перший президент незалежної Польщі Габріель Нарутович. А 15 травня 1935 р. сюди прибула траурна процесія з останками маршала Юзефа Пілсудського. Після панахиди труну перевезли на Поле Мокотовське (тепер – парк ім. Пілсудського),

Храм не вцілів, на цій території під час війни точилися важкі бої за участю танків. Його відновили у 1963 р.

Поруч височіє ренесансний костел Отців єзуїтів. Його збудував Сигізмунд III на початку XVII ст., присвятивши Божій Матері Милосердній, покровительці Варшави.

Біля самого входу на ринкову площу Свентояньскуго упирається невелика вуличка – Запецек (Запечек). Минулого року тут торгували птахами, причому завжди було багато голубів. У тротуар вмурована плита зі словами про те, що Старе місто внесено до пам’ятників світової культури. Запецек переходить у Пекарську, яка веде до так званого Пекелька (зменшує від “пекло”, “пекло”). Так у старій Варшаві називали місце біля фортечної стіни, де карали злочинців, палили єретиків. До речі, тут же спалили і шляхтича Михала Пекарського.

Але повернемося до Ринку. Цю площу колись оточували дерев’яні споруди. Проте пожежа 1777 р. перетворила її, з’явилися кам’яні різнокольорові будинки з гарними фасадами. Стара готична ратуша не збереглася донині, її знесли в 1817 р., а міська влада переїхала на Театральну площу, до палацу Яблоновських. Після війни реставратори повернули Ринку той вигляд, який він мав у ХУП-ХУШ ст. У 1915 р. площу виклали гранітною бруківкою, а кожна з її сторін отримала ім’я одного із заслужених варшав’ян, які залишили слід в історії міста.

Із заходу, з боку Гуго Коллонтая, цікавий будинок. Двісті років тому тут жив визначний польський просвітитель, один із авторів конституції 1791 р. Г.Коллонтай. Тепер нижні поверхи будинку займає ресторан “Крокодил”. У будинку №17 розташувався винний льох Фукера, збудований на початку XVI століття. Погребок діє і донині, а у флігелі (вул. Пивна, 44) розмістився музей, де зібрано все, що нагадує про цю відому сім’ю варшавських виноробів.

Ринок – центр Старого міста, його серце. На стародавній площі художники пропонують свої картини, зупиняються знамениті варшавські дрожки в очікуванні сідоків. Туристи приходять сюди, щоб помилуватися красою готичних костелів, мурами, фасадами старих будинків. Колись тут жили заможні варшавські міщани, які не шкодували грошей на прикрасу своїх будинків декоративною скульптурою та розписом. Наприклад, будинок “Під св. Анною”, що розташований на розі вулички Вузький Дунай (названа так по струмку, що протікав тут колись). Це, мабуть, найцікавіший будинок на всьому ринку. Колись тут була резиденція міського голови – війта. В архітектурі будівлі впізнаються елементи різних стилів – готичні стіни, ренесансний аттик над карнизом, бароковий вхід та сучасні прикраси у техніці сграфіто.

Вузький Дунай йде до вулиці Підвале (тобто під міським валом), що оточує Старе місто із заходу. Неподалік Подвалу побачимо старий будинок ката. Він нагадує про те, що давним-давно в цьому районі розташовувалися будинки, які опікувався міським катом. У вільний від основних занять час він “працевлаштовував” молодих жінок, маючи з цього непоганий дохід. Тут же можна було купити гарну служницю, яка охоче погоджувалась на будь-яку зміну долі, сподіваючись, що буде краще. Тепер у цьому будинку розташувався ресторан “Махарайя”.

Неподалік цього будинку, біля фортечної стіни, стоїть пам’ятник Маленькому Повстанцю, відкритий 1983 р. Він поставлений дітям – героям Варшавського повстання.

Там, де починається вулиця Цільна, височить будівля XVI в. Він належав ордену єзуїтів, і в побуті його називали монастирем. Тут жив відомий проповідник Петро Скарга, портрет якого зображений на фасаді. Зараз тут розташувався Будинок культури, з виставковими залами та кафе. А Цільна веде далі, до берега Вісли. Нею ціле століття, до 1774 р. вивозили з міста всякі нечистоти і висипали на Гнійну гору, звідки сьогодні можна милуватися столицею. До 1838 р. вулиця так і називалася – Гнійна (Гною).

Будинок на південній стороні належав у середині XVI ст. відомому королівському лікареві Войчеху Очко, автору багатьох трактатів про лікування шкірних хвороб. Сьогодні тут розміщується ресторан “Під Ба-зилішкем” (“Під Василиском”). Його назва нагадує про стару легенду про напів-птах-напівзм Базилишка, який вбивав поглядом сміливців, що шукають скарби. Василиск ховався в бездонних підземеллях одного з будинків на Кшивому Колі, поки з ним покінчив скромний шевець, який спустився туди з дзеркалами на грудях та спині. Смертоносний погляд, відбившись, убив самого змія. (Варшавяни жартують, що приблизно так само дивляться гості цього недешевого ресторану, отримуючи рахунок).

У північній частині Ринку знаходиться найвищий на площі будинок – “Під Мужинкем” (“Під негритенком”), збудований у XVI ст. Свого часу він належав італійцеві, що оселився у Варшаві. Скульптурна голова негритенка на фасаді вказує на професію власника Якуба Джанотті, який торгував із закордоном. Крім того, знавців зацікавить барокова архітектура фасаду.

Тут, у північній частині площі, розташувався Історичний музей Варшави, а будинках на східній стороні – Музей літератури ім. Міцкевича. І, звичайно, навколо багато сувенірних магазинчиків та кафе.

Звідси йде до Вісли найменша вуличка Варшави – Кам’яні Сходки (Кам’яні сходи). Покладено ці сходинки понад двісті років тому. Якщо ж піти на північ, по вулиці Кшиве Коло (Криве колесо), то потрапимо на майданчик фортечних споруд із фрагментами стародавньої круглої вежі. Звідси відкривається чудовий краєвид на Віслу. Тут же туристи фотографуються поряд із символом міста – бронзовою скульптурою варшавської Сирени. Згідно з легендою, ця напівжінка-напівриба, що мешкала у водах Вісли, передбачила мазовецьким рибалкам, що тут буде засноване велике місто. Втім, є інша легенда. Давним-давно король на ім’я Казімєж пішов на полювання і в гонитві за звіром заблукав. На щастя, нарешті побачив хатину лісника, що стояла на пагорбі. Хазяїн дав притулок королю, і коли той відпочив, то помітив двох немовлят – дітей лісника. В подяку він вирішив дати їм імена: дівчинку назвав Савой, а хлопчика Варом (або Варсом – документів щодо цього немає). Ну і, звісно, ​​озолотив господаря. Коли Вар і Сава виросли, дома хатини звели багату садибу. Незабаром навколо неї з’явилося селище, а потім місто. Його назвали Варсавою, а потім Варшавою.

Але йдемо далі. Ця крива вуличка доведе нас до барбакана, оборонного укріплення біля північної брами Старого міста. Колись тут, за всіма правилами середньовічної фортифікації, був і підйомний міст, але донині він не зберігся. У барбакан можна вибрати сувеніри на будь-який смак. Тут закінчується Старе місто і починай новий, куди і веде нас вулиця Новомейська (Новгородська).

Нове місто – воно теж немолоде і відраховує свій вік з XIV ст. На відміну від купецької Старої Варшави, тут займалися ремеслом та сільським господарством, і до XVIII ст. будинки будували скромні, дерев’яні. Неподалік знаходилося приміщення міської варти (вул. Мостова, 29). Після Реставрації тут розташувався найпопулярніший Молочний бар “Під барбаканом”.