Столична окраїна

Тепер познайомимося з околицями Середмістя, обігнувши його з півдня, з району Мокотова, по ходу годинникової стрілки. Щоб потрапити сюди з вулиці Ставки, де ми щойно побували, треба перетнути все Середмістя з півночі на південь. Зробити це можна на автобусі чи трамваї. До речі, неподалік звідси, від площі Красіньських, вирушив свого часу перший у місті електричний трамвай, тож скажемо кілька слів про варшавський трамвай.

У 1880 р., коли Варшава налічувала лише 400 тис. жителів і займала трохи більше 20 кв. км, столична влада вирішила пустити містом кінний трамвай. Перша конка рушила восени 1881 р. з Віденського вокзалу, який розташовувався неподалік перетину Маршалківської вулиці та Єрусалимських алей, до Східного вокзалу, що у районі Праги.

Перший електричний трамвай вирушив у березні 1908 р. від згаданої площі Красіньських до площі Унії Любельської, звідки починається Маршалковська. Трамвай цей наробив чимало галасу, причому не лише своїм гуркотом. Справа в тому, що він налякав і зустрічних коней, і самих варшав’ян, які вважали це чудо техніки винаходом диявола. Згодом і ті й інші звикли, і трамвай став найпопулярнішим транспортом у місті.

Що стосується метро, ​​то тут успіхи скромніші. Історія його йде у двадцяті роки, наприкінці тридцятих почали будувати, але завадила війна. Потім кілька разів знову бралися до справи, і знову безуспішно. У 1982 р. була зроблена чергова спроба, причому до кінця 90-х планувалося пустити першу лінію метро, ​​яка з’єднала б південну околицю з півночі столиці. Але реформи внесли свої корективи у ці плани, і поки що будується лише чергова станція- у центрі, біля Палацу культури та науки, а терміни закінчення будівництва плавно перейшли у майбутнє століття.

Отже, район Мокотів. Колись тут було село Мокотове, яке належало ще мазовецьким князям. Протягом століть тут мало що змінювалося, а в середині XVIII ст. аристократи уподобали це мальовниче місце і почали будувати палаци, закладати парки. З’явилася і промисловість-мануфактура, пивоварні, цегельні. Район став модним, і незабаром лінія кінних омнібусів-попередників трамвая-з’єднала його з Варшавою.

Там, де перетинаються вулиці Вавельська та Рачинська, починається вулиця Жвірки та Вігури. Вона названа на честь польських льотчиків Франтішка Жвірка та Станіслава Вігури, які у 1929 році на невеликому літаку облетіли навколо Європи, подолавши 5 тис. км. У тому ж році Жвірко встановив рекорд висоти для легких літаків, піднявшись на 4004 м. На рахунку асів було вже чимало спортивних перемог, коли 1932 р. вони вирушили на змагання до Праги. Але того дня над Чехословаччиною вибухнула буря, і цей політ став останнім для друзів. Вулиця Жвірки та Вігури веде до міжнародного аеропорту Окенче, де першокласна техніка (літаки в основному фірми “Боїнг”) знаходиться в умілих руках. Серед пілотів авіакомпанії “ЛОТ” багато спортсменів, учасників міжнародних змагань з пілотажу, причому лише чемпіонів – понад десять,

На цій же вулиці розташовується цвинтар, де лежать понад двадцять тисяч радянських солдатів, які загинули в боях за визволення Варшави.

Ми вже на території сусіднього району, який називається Охота. Там, де зараз тягнеться вулиця Груєцька та Краківська алея, здавна пролягав старий тракт. На початку минулого століття на ньому побудували корчму, назва якої дала ім’я всьому району. Потім він поступово перетворювався на передмістя, з’явилися заводи, млини. А там, де йде вулиця Вавельська, колись на зеленій траві розбивали літні табори російські солдати. У міжвоєнні роки Охота швидко стала одним із найжвавіших і найсучасніших районів міста.

Якщо від Середмістя піти на захід, то потрапимо до району під назвою Воля. Вздовж вулиці Окопової тягнеться кілька чудових міських цвинтарів. Наприклад, єврейський цвинтар, заснований майже два століття тому, зараз єдиний у Варшаві. Тут є багато заслужених діячів єврейської громади. Під час окупації він був місцем масових поховань загиблих у гетто. Сьогодні тут можна побачити чимало пам’ятників, зроблених руками неабияких майстрів. Поруч – цвинтар у Повонзках, де поховано понад мільйон варшав’ян. Це перший заміський цвинтар, заснований ще 1790 р. Він став справжньою пам’яткою народної культури, ілюстрацією до багатьох сторінок польської історії.

У Жолібож їдуть ті, хто хоче відпочити від шуму та штовханини Середмістя. До того ж, тут можна побачити і шматочок передвоєнної Варшави. Тим часом багато століть тут були глухі і похмурі місця. На Лисій горі, названій потім Вісельною, триста років тому з’явилися каплиця та шибениця; через сто років під час епідемії на місцевому кладовищі ховали померлих. На XVIII ст. цей високий берег Вісли сподобався естетам, і місце одержало гучну французьку назву Joli Bord, тобто гарний берег. Незабаром тут з’явилися казарми королівських гвардійців, потім пансіонат для юнаків благородної крові. Аристократи та багатії почали будувати свої літні резиденції, і у 1791 р. рішенням сейму Жолібож увійшов до складу міста. Так би й йшли щасливі дні цього куточка, якби не листопадове повстання 1830 р., після чого царська влада як відповідь вирішила побудувати тут свою цитадель. Жителів виселили, будинки знесли, і розвиток міста у північному напрямку було зупинено протягом наступного століття.

Цитадель використовували не лише за прямим призначенням, а й, як часто бувало, влаштували у ній в’язницю для політв’язнів. Там побували різні люди і борці за незалежність, і вожді пролетаріату: Юліан Мархлевський та Фелікс Дзержинський, Роза Люксембург та Юзеф Пілсудський… Загалом тут сиділо 40 тис. людей, з них 900 тут же були страчені. Тепер цитадель стала Музеєм Незалежності, і часто сюди приходять школярі.

На правому березі Вісли розташувалася Прага, що тісно пов’язана з тисячолітньою історією столиці. Назва села Прага походить від “пражити”, тобто випалювати ліс. Село поступово ставало торговим центром, і в XVII ст. отримала міські права, а 1791 р. приєдналася до Варшави. У 60-ті роки минулого століття з відкриттям залізниці, що з’єднала столицю з Москвою та Києвом, розпочався черговий етап розвитку. Ставши одним із трьох промислових районів міста, Прага залишалася і торговим центром. Тут торгували худобою, птахом та іншою живністю.

На розі вулиці Торгової та алеї Сверчевського стоїть православна церква Св. Марії Магдалини, найбільший храм цієї конфесії у Варшаві. Побудований у 1869 р. за проектом М.Сичова, він має у плані форму хреста у характерній візантійській архітектурі. Внутрішня частина вціліла під час останньої війни, зберегла дороге оздоблення. Поруч розташована резиденція митрополита.

Обов’язково варто познайомитися із заміським палацом короля Яна III Собеського у Вілянові. Він знаходиться майже на кордоні Варшави, а з історією міста та країни пов’язаний із XVII ст. Село, яке в ті часи звали Мілянове, купив Ян III Собеський, щоб перенести туди свою літню резиденцію. Там він побудував палац, який назвали вілла Нова, що згодом перетворилося на Вілінів. У палаці мінялися господарі, і 1799 р. тут оселився Станіслав Костка Потоцький. Цей видатний знавець мистецтва багато зробив для прикраси палацу, поповнив його художні колекції, а 1885 р. з ініціативи мецената частина скарби скарбів була відкрита для громадськості. Палацово-парковий ансамбль, розграбований та знищений під час війни, у 1945 р. став народною власністю. Реставратори повернули пам’ятнику первісний вигляд,

У парку неподалік готичного костелу знаходиться мавзолей Станіслава та Олександри Потоцьких, збудований у 1836 р. Цікавий англо-китайський сад, закладений у XVIII столітті. Тут розташований саркофаг Станіслава Потоцького. А у північній частині саду на початку минулого століття влаштували романтичний пейзажний парк із штучним островом на озері.

Повертаючись до Серед помстою, варто прогулятися Скоришевським парком. Він споруджений коштом Ігпаци Падеревського і носить його ім’я. Неподалік Кам’янка кого ставка стоїть пам’ятний обеліск на честь англійських пілотів, що поспішали в 1944 р. на допомогу повсталій Варшаві. Літак розбився на території парку. Обеліск та меморіальна дошка відкриті у листопаді 1988 р.

На завершення екскурсії Варшавою згадаємо і стадіон Десятиліття (мається на увазі Десятиліття Народної Польщі), розташований на алеї князя Юзефа Понятовського. Цей великий спортивний стадіон, що вміщує 100 тис. глядачів, був збудований у середині п’ятдесятих років. Будівельники використовували міські руїни, прибрані з вулиць Варшави, що відроджується. Проте жодні спортивні змагання не могли заповнити стадіон глядачами, і більшу частину року він був порожнім. Декілька років тому становище різко змінилося, і стадіон перетворився на найбільший базар Європи. Все почалося з невеликого ринку, де наші співвітчизники недорого продавали одяг, килими та, звичайно, горілку. Потім гостей зі сходу побільшало, з’явилися навіть в’єтнамці зі своїми товарами. Зараз тут можна купити практичні все-від модних курток до бойових нагород третього рейху. Ціни, як запевняють знавці, найнижчі у місті. Якщо відірвати очі від нескінченних лотків, прилавків, вітрин і подивитися з верхніх трибун на лівий берег Вісли, то відкриється красива панорама Варшави. Вона нагадає про умовність нашого знайомства – це лише загальний план, контур міста, крихітна частка країни.